Укр кактус

Euphorbia obesa – представник родини молочайних

На нашій планеті всюди, де на одній і тій же географічній широті розміщені пустелі та напівпустелі, місцеві рослини незалежно від свого походження пристосовувались до умов життя подібним чином. Взяти хоча б молочаї. Кожен вид у цій великій родині набув форми та властивостей необхідних для виживання в місцях свого існування. Властивості ці відмінні і часто протилежні. Наприклад, молочай кипарисовий ( Euphorbia cyparissias ), характерний для української флори – це однорічна рослина, яка нічим не виділяється серед інших польових трав. Африканський молочай – E . obesa – багаторічна рослина, з м’ясистим водозапасаючим стеблом, позбавленим листя, що за своєю зовнішністю нагадує типовий кактус. Лише будова квітів та плодів свідчить про належність цих двох видів до однієї родини. Згадані види є крайніми формами пристосування до різних умов вологості у рослин однієї систематичної групи.

Популярний кімнатний сукулент - Stapelia grandiflora належить до родини Asclepiadaceae

Як молочаї так і кактуси мають різний ступінь пристосованості до переживання посухи. Однак переважна більшість кактусів належить до сукулентних рослин. Надзвичайно різноманітні за формою тіла ці рослини у 90% випадків мають високий ступінь сукулентності. У інших проявляються ознаки переходу до життя у посушливих умовах.

Перескії – деревоподібні або кущоподібні кактуси – мають нормальні стебла і листя, як усі дерева помірної зони. Однак їх листя та пагони все ж таки частково сукулентні. Перескіопсиси мають ще більшу здатність накопичувати і зберігати у своєму тілі воду, а циліндроопунції вже мають всі ознаки високого ступеня сукулентності. Гілки опунцій перетворилися в овальні членики, на яких утворюються циліндричні м’ясисті листочки, але вони тимчасові – через деякий час засихають і відпадають. Найвищий ступінь сукулентності притаманний найбільшій за числом видів групі кулястих та колоноподібних кактусів. Вони повністю позбавлені листя. На стеблі є лише колючки та волоски.

Колючки у кактусів – це не прикраса, вони відіграють дуже важливу роль в їх житті. Такі резервуари вологи, як кактуси серед пустелі, не могли б залишатись непоміченими тривалий час. Тому колючки є практично єдиним захистом від поїдання для більшості з них. Крім того колючки та волоски захищають рослину від спеки, вітру, сильного дощу, а також затримують росу і оберігають поверхню стебла від швидкого висихання. У інших сукулентних рослин, що мають колючки, вони виконують подібні функції.

Як бачимо, не кожен молочай так само як і не кожен кактус є сукулентною рослиною. Зрозуміло, що не кожна м’ясиста кактусоподібна рослина має бути кактусом. За якими ж ознаками можна відрізнити представників родини кактусових від інших сукулентів?

Ferocactus emoryi ( Cactaceae ) – такі колючки можуть захистити від будь яких посягань

Серед доступних рядовому кактусоводу ознак, за якими рослини можна віднести до родини кактусових, необхідно зупинитись на п’яти найважливіших:

• всі кактуси належать до класу дводольних;
• вони є багаторічними сукулентами;
• кактуси мають особливий орган, що називається ареолою;
• зав’язь плода у кактусів нижня;
• плід кактусових – ягода.

Що стосується першої ознаки, то для колекціонера практично важливі лише дві ознаки: по-перше, насіння цих рослин та їх проростки мають дві сім’ядолі, по-друге, у дводольних рослин камбій – тканина, за рахунок якої відбувається ріст рослини в товщину – розміщений у вигляді правильного замкненого кільця.

Проблему сукулентності ми обговорили досить детально раніше. Якщо висловлюватись коротко, то суть її в тому, що будь який кактус – сукулент, однак не кожен сукулент – кактус.

З точки зору любителя, найбільш важливою ознакою належності рослини до родини кактусових є наявність у них ареол. Якщо порівнювати кактус із листковими рослинами, то можна сказати, що ареола кактуса відповідає пагону і пазушній бруньці. Тобто насправді це не один, а два органи, що мають вигляд одного цілого. Верхня та нижня частина ареоли мають різні функції. На верхній частині, яка відповідає пазушній бруньці, з’являються бутони та молоді пагони у видів, що галузяться. Нижня частина, що відповідає пагону, дає колючки, які у кактусів легко відділяються від стебла: колючки кактуса самостійний орган, а не виріст епідермісу, як, наприклад, шипи африканських молочаїв.

Ареола Ferocactus recurvus

Поняття „нижня зав’язь” говорить про те, що у кактусів та частина квітки, із якої після запліднення розвинеться плід, розміщена нижче пелюсток (як, наприклад, у огірків).

Плоди ферокактуса (нижня зав’язь - на верхівках помітні залишки оцвітини).

Остання ознака, що стосується типу плода у кактусових, може викликати певні труднощі у початківця. Справа у тому, що ботанічне поняття „ягода” часто не співпадає з побутовим значенням цього слова. Плоди кактусів, незалежно від розміру і форми, завжди є типовими ягодами: їх дрібне насіння міститься у м’якоті, вкритій шкірястою оболонкою.

Плоди ферокактуса у розрізі (помітне дрібне насіння, вкраплене у соковиту м’якоть)

Перераховані п’ять ознак дозволяють упевнено встановити, чи належить ваша рослина до родини кактусових. Однак, якщо в результаті перевірки, ваш початковий діагноз не підтвердиться і ваш „кактус” виявиться „самозванцем” – це не привід для відчаю. Рідко можна зустріти колекцію кактусів, у якій немає жодного іншого сукулента. Ця екологічна група рослин настільки велика і різноманітна, що обійти їх увагою практично не можливо.